Я так боюся щастя того…
Я так боюся зайвих слів…
А стукіт чути з серця мого.
Все ж буде так як Ти звелів!
І хай та радість лиш миттєва,
І хай там далі прірва й біль.
І ж хай доріженька життєва
На мене звалить терн днів.
Та я боротись не втомлюся,
Не зникне й віра та свята,
Та й програвати не боюся,
Хоч та поразка й не легка.
Я знаю, Боже, що Ти чуєш,
Про сумніви в душі моїй,
Й колись таки мене врятуєш
Від сорому минулих днів.
Ми, може, знов не варті дива,
Ти ж дарував усім любов.
І доленька моя зрадлива
І якось ранить крила знову,
Колись обпалить знову віру,
Та не погасить той вогонь,
Що живить в серденьку надію,
Яка росте з Твоїх долонь!
