Тамую подих, біль минає,
У очі зазирає пустота,
Зустріч з тобою не лякає,
Бентежить лише тиха простота,
У тиші серед заметілі,
Замерзнуть ніжні, теплі почуття.
Сніжинки-мрії згаснуть в тілі,
У вихорі безпутного життя.
Можливості твої великі,
Обійми безіменності розкриті,
Незвідані простори дикі,
Душі заціпенілої сей миті,
Зіллявшись в вічнім поцілунку,
Відчую в серці присмак гіркоти
І вже не треба буде трунку,
Щоби до істини мені прийти.
Лиш змах крила й блакитність неба.
Чи може біль і вічне забуття,
Я не боюсь, тільки не треба
У снах моїх твого, смерте, виття.
