Зітхнуть знайомі непомітно,
Щоб не завважила на те,
й ковтнуть співчутливо-привітно.
Снування слів для них – пусте…
А ті ж слова – дзвінка цеберка,
Що дзенькає об зруб думок…
Її новини якось меркнуть
На фоні цих мужчин, жінок.
Через хвилину й не згадають:
Чим вона все-таки живе?..
Щось наче пише… чи співає…
Намалювала щось нове?..
«Чудна!» - махнуть услід рукою
І пожаліють, як щеня.
Себе хоронить молодою,
А ще б її любить щодня…
«Вона, здається, пише вірші! –
Дзижчить іронії комар. –
А коли їх складати більше,
Чи буде більшим гонорар?..»
…Вона несла відро з криниці –
Ні, не пусте, а повне слів.
На завтра спраглим дасть напиться –
Тим, хто поетом буть не вмів.
6.11.1998.
Дякую Вам за твір, він неперевершений. Як себе побачила, скотилася сльоза моя жіноча, так Ваше слово в душу залягло.
Лариса Омельченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Тетянко! А коли ми ще й комусь світло на душі своїми віршами створимо - о, то найкраще, і нехай будемо чудними, зате людям добре, ага? Мені Ваша сльоза дуже дорога, безцінна, лиш хочу, щоб Ви усміхалися і були щасливою!
Ларисо, та то слів просто нема! Нема - і все! Звичайно - в обране!
... а чого тільки вартий "зруб думок"!
"Чудна" - то вже, ніби штамп нормальності буттєвості...
********** Дякую Вам за це ТВОРІННЯ!!!
Лариса Омельченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Лесю, а скажіть, все-таки з цими "ненормальними" поетесами цікавіше в світі жити, правда? Простимо, коли хто що подумає про нас "чудне" - нехай! Дякуюююююю за високу оцінку! Хочеться писати ще!