Якби ж можна було
Зупинити цю кляту маршрутку,
Ту громадську отруту,
Що не дає свободи ні за що.
Той наказ про зміну
Щирості на ввічливість,
Мудрості – на «доброзичливість»,
Зняти посмішку фальшиву.
Закричати, що є сили,
Щоб ніхто не здавлював груди,
Щоб почули усі усюди,
Що у собі тримають люди.
Затрясеться земля від грому
Сердець, що зійшлись на облогу,
Забудуть дерева про втому,
Стрясуть рештки наклепу-снігу.
Заблищаться всі очі,
Що не змикались жодної ночі,
Заспівають в хорі
Журавлі усі сковані-змучені.
Не буде неправді проходу,
Вернеться вона в небуття,
Забудуть створіння Божі про негоду,
Наче й не було жодного нашестя...