Хто зна що в нас на розумі в той час,
Коли згорає наше все.
Всі наші мрії й почуття
Вода в минуле віднесе.
Усі обіцянки любити,
Забуті, холодом закуті в нас.
Їх навіть сонцем не зігріти,
Не поверне їх навіть час…
Усі слова стали пустими
Пусті «люблю», «сумую», «ми».
Пусті вуста, згорівші крила…
Втопитись, бігти чи втекти?
Втекти від дотиків твоїх,
Від поцілунків, від очей.
Як же любив я їх тоді,
Любив тебе я з дня у день…
Ти можеш зникнути чи вбити
Та не відняти спогадів моїх,
Не Вмруть мої обіцянки любити,
Я пам'ятатиму твій сміх…
Тебе ніколи не забуду,
Той день в душі я прокляну,
як ти пішла стиснувши губи,
так й не сказавши: «Я люблю».
́́
