Саша прийшла до тями. Навкруги була темінь, тільки поруч горіла маленька свічечка. Чувся запах гнилих дощок та вогкості. Вона лежала на старому залізному ліжку устеленому якимось ганчір'ям. Лежала і боялась поворохнутись. Почувся голос:
- Вже опритомніли? От і добре.
Наближався чоловік в довгому плащі. Свічка кинула світло на його обличчя, привідкривши вуаль темряви. Це був Мисливець.
- Де я? Що сталось? Хто Ви такий? Чому...?
- Занадто багато питань. - перебив Олександру Мисливець.- Ми зараз в підвалі Катедрального костелу. Сталось... нічого поганого не сталось, хоч могло!
- Чому я тут?
- Тут безпечніше.
Наступила тиша...Тільки свічечка потріскувала...
- А Настя? ... - ледь промовила Саша.
- Ваша Анастасія в порядку, вдома. Сім'я Десмодів більше не потурбує її, Вас також. - відрізав Мисливець.
- А хто такі ці Десмоди?
- Погані створіння. - сказав Мисливець сідаючи на край ліжка.
- Створіння? - нерозуміння охопило дівчину.
- Так, таких як вони людьми важко назвати. Вони зовсім не люди...
- Ви на них полюєте? - допитувалась Вона.
- Так... - невпевнено відповів Мисливець. Він розумів, що зараз пол'ються питання рікою.
- Зрозуміло... - відповіла дівчина. Згадався морозний погляд Антуана, як він наближався до її шиї... Картинка почала складатися...
Знову настала тиша...
- А що означала фраза "Будь розумницею"? - запитала Саша.
- Я хотів застерегти Вас від того, що могло статись на балу.
- А що, все таки, могло статись?
- Нічого хорошого! - відрізав Мисливець.- Вам потрібно додому?
- Та ні... Я повинна була залишитись ночувати у подруги... А що за створіння ці Десмоди?.. - невпевнено запитала Саша, боячись, що її здогадки істинні.
- Так, юній леді не потрібно все знати. Тим більше того, що стосується мого життя.
Саша тільки соромливо опустила очі...
- Але ж...я маю право знати від чого Ви мене врятували?
- Я врятував Вас від болю і вічних мук, що могли слідувати далі...
- Зрозуміло... Думала таке тільки в фільмах стається... Невже вони вампіри? А Ви хто? Ви теж вампір? Тільки добрий? - тремтячим голосом питала дівчина Мисливця. По шкірі бігали холодні мурашки. Він усміхнувся...
- Ні, я не вампір.
- А вони? Чому Ви не відповідаєте на всі питання?..
- Десмоди... так. Ще ті виродки! - злісно відповів Мисливець.
Сашу охопив страх... неподалік її дому живуть вампіри! "Не потурбують Вас..." - згадалася фраза Мисливця... "Що ж Він зробив?", та запитати не вистачило сміливості. Згадалася перша зустріч...
- А на Личаківському?.. Яку справу Ви вирішували?
- А це вже ніяк не стосується Вас, міледі...
Саша засмутилась, та розуміла, що це і правда не її справа, не варто туди лізти... Та і так було зрозуміло, що справа нечиста...
- Думаю ми можемо перейти на "ти". Давай познайомимось ближче? Мене Михаїлом звуть, я працюю в цьому костелі...
Олександра стрепенулась. Неочікувала такого повороту:
- Гаразд... Дуже приємно!- намагалась підтримати розмову.- А ким працюєш?
- Мисливцем! - усміхнувся Михаїл. - Ти віриш в Бога? Ходиш до церкви? Як до релігії відносишся?
До церкви Вона, звичайно, ходила, адже виросла в християнскій сім'ї... Далі тривала мила бесіда. Знайомство... Він розповів про своє важке дитинство, дивні речі, що відбувались з ним завше, юність...
Олександра розуміла, що Він дуже цікава особистість. В Ньому є те, що її притягує... Якась магія, містика. Дівчина розповіла, що з дитинства цікавилась демонологією, з захопленням слухала містичні розповіді, запам'ятовувала їх. Деякі з них переказала Мисливцю. Михаїла дуже здивували захоплення дівчини...
У милих балачках проминула ніч. Наступив світанок... Саша зателефонувала Насті, щоб дізнатись як та, чи все нормально. Вона розбудила подругу. Почувши сонну відповідь "Все о'Кей! Дай поспати!", Саша заспокоїлась і вирішила все ж повернутись додому.
Михаїл провів Олександру. Дорогою стікали струмочки талого снігу, сонце пестило Землю промінням, пахло весною... Ось і дім.
Знову морозне тепло Його руки. Ніжний доторк губ до тремтячої руки дівчини. Саша почервоніла...
Зайшла в будинок, піднялась на третій поверх. Як мишка, щоб не розбудити батьків, прослизнула в свою кімнату і попрямувала до вікна. Михаїл стояв біля дому і дивився прямо на вікно Її кімнати. Він вклонився і неквапливим кроком зник за рогом вулиці. Дівчина мрійливо дивилась у слід Мисливцю...
