Зі всіх закутків зали заходять люди у звичайному одязі але з зав`язаними ротами. Сідають у рядок ,з пробілом у центрі, на авансцені(перша сходинка). Звучить нерозбірлива мелодія – дещо схожа на поміхи, поміхи замінює шум прибуття потягу у метро.
(Гучномовець): - Обережно, як же я втомилась, двері зачиняються. Наступна зупинка… А вам не се одно?
Зі сцени, у пробіл, заходить дівчина. Ошаріло дивиться у залу. Сидячі люди починають пристально вдивлятися. Після репліки, людина приймає байдужий вигляд. Кожна Репліка звучить у Гучномовці та супроводжується особистою мелодією.
(Людина №1): - У-у-у. Знову тиск підвищується.
(Людина №2): - Як буду виходити, треба буде пофотаграфувати, обов`язково. На цей раз остаточно!
(Людина №3): - Як дурна одяглася. Скажена.
(Хлопець): - Бідна дівчина, про що лише вони думають, остогидно.
(Людина №4): - Лице гарне. Дещо пудри забагато, а так - гарне.
(Людина №5): - Що вилупилася? Поживи хоч з соту мого життя. Подивився б на тебе.
(Дівчина): - Зараз приїду на Київську а потім пішки.
Потяг зупиняється на наступній станції, чути скрип гальм. 3 людини виходить(№5,4 та 2). Людина№5 не дочікуючись, розпихує по боках усіх й виходить.
(Людина №4): - Та куди ти прешся?! Зачекати не можна? - виходить
(Людина №2)(Наспівує): -
… Я слухам нелепым не верю.
Мужчины теперь говорят.
В присутствии сильных немеют,
В присутствии женщин сидят… - виходить.
До потягу заходить бабуся, що везе за собою тацю.
(Людина №3): - Заперлася. Де їх береться стільки?
Дівчина підіймається й допомагає бабусі з тацею.
(Бабуся): - Ось прийду до дому, треба буде онучкові приготувати поїсти.
(Хлопець): - Що це Я розсівся? Треба звільнити місце. – встає.
(Бабуся)(Сідає): - От дурепа стара. Забула купити лимончики.
(Гучномовець): - Обережно, як же я втомилась, двері зачиняються. Наступна зупинка… А вам не се одно? Потяг прямує до станції Київської та далі в Депо. До станції Київської, та далі в депо.
(Дівчина): - Хоч хтось нормальний знайшовся.
Потяг рушає. Хлопець не встигши схопитися за поручень, починає падати. Його підхолює дівчина.
(Людина №1): - Отак й допомагай. Собі нічого не залишиться.
(Хлопець): - Сором. Дівчата ловлять.
(Дівчина): - Сподіваюсь не вдарився.
(Хлопець): - Вибачте.
Музика замінюється шумом мотору. Хлопець з дівчиною жестами починають спілкуватися. Поступово шум зменшується.
(Гучномовець): - Станція Київська. Покиньте будь ласка вагони, потяг прямує в депо.
Усі уходять за куліси. Лише хлопець залишається стояти. Дівчина побачивши, що хлопець присів, повертається.
(Гучномовець): - Покиньте будь ласка вагони, потяг прямує в депо.
(Дівчина)(Тягне за лікоть Хлопця): - Йдемо, потяг їде.
(Хлопець): - а тобі ніколи не хотілося побувати у депо?
(Дівчина): - Що ти сказав?
(Хлопець): - У депо. Залишитися їхати до самого кінця.
(Дівчина): - Мрійник. Це протизаконно.
(Хлопець): - Хіба не цікаво?
Дівчина вагається, та все ж погоджується. Вони обидва сідають на сходинки та заплющують очі закриваючи їх долонями. За принципом «Я нікого не бачу, й мене ніхто не бачить».
(Дівчина, Хлопець)(Нашіптують): - Ну ж бо, зараз, зараз… Щє трошки.
До зали заходить Охоронець, з симофором у руках. Він йде повагом, іноді позіхаючи, дивиться чи не залишився хто у вагоні. Доходить по Хлопця з дівчиною. Стає стовпом над ними. Стукає легенько по плечу. Нульова реакція. Дістає рацію. Шум «зв`язку».
(Охоронник): - Готуйся, зараз гостей приведу. - б'є по плечу.
Хлопець відкриває очі та шоковано реагує на охоронця. Дівчина не відчуваючи хлопця сидячого, теж розплющує очі. На обличчах обох читається невимовний жах. Першим приходить у себе Хлопець. Музика змінюється на швидку. Хлопець хапає дівчину за руку й біжить світ за очі. Охоронець женеться за ними та свистить, розмахуючи симофором. Усе світло гасне. Спочатку вмикається зелено – темно блакитний колір маленьких софітів, а потім виводиться поступово основне світло. Хлопець та дівчина вибігають на сцену. Обидва весело сміються та тримаються за руки. Від надлишку Адреналіну у крові, починають кричати. Відпускають руки.
(Хлопець): - Депо! Кохання моє, Ми щє зустрінемось!
(Дівчина): - Я обожнюю вас. Дядько охоронець!
(Хлопець): - Я обожнюю Життя!
(Дівчина): - Я ненавиджу хворіти!
Їх запал з часом зменшується. Й переходить у сміх. Хлопець дивиться час.
(Хлопець): - Вже пізно. Ходімо Я тебе до дому проведу.
(Дівчина): - Краще не треба, це погана ідея. До мене довго йти. А тобі тут близько.
(Хлопець): - Не хвилюйся. Я зможу за себе постояти.
(Дівчина): - (Вбік)Я не те мала на увазі. Чому ви хлопці не вмієте відчувати такі речі?(До Хлопця) Я навіть не знаю. Мені якось ніяково.
(Хлопець): - Я все візьму на себе, щоб там не було. Ну, погоджуйся.
(Дівчина): - Добре – йдемо. Але Я попереджала.
Дівчина з хлопцем уходять у протилежному напрямку котрому прийшли. Світло змінюється на біле. Чується лайка. З куліс однієї сторони починають вилітати усілякий непотріб. Лайка стає гучнішою.
(Чоловік): - Ти мені вже остогиділа! В печінках сидиш. Я тебе як жінку, вже років з 5 не сприймаю!
(Жінка): - Тоді б й покинув. Не ламав би трагедії. Бачте донька у 8-й клас пішла. Маленька! Не впорається! Що тебе тоді зупинило?
(Чоловік): - А те, що зараз не тримає! Дівчинці допомога потрібна була. Нагляд. Ти завжди на роботі.
(Жінка): - Бо ти нікуди не йдеш. Бач, у домогосподарки записався. Лицар. Д-я-кую! Більш нічого не вмієш.
(Чоловік): - Тебе це не стосується. Що Я вмію і Як я заробляю! – прямує до протилежної куліси з метою покинути дім, натикається на якийсь предмет побуту й зі злості пинає його – Валяється усе де заманеться. Гадючник не квартира!
Відчиняються двері. До дому заходять хлопець і дівчина(у гарному настрої). Дівчина побачивши становищє намагається заховати хлопця за собою, що силоміць тримаючись за руку хлопця. Хлопець стовбеніє.
(Чоловік): - От маленьке паскудо! Дивись, вона до хати почала хлопців водити! Радій. Уся у тебе пішла. – відпускає донці ляпаса.
Дівчина падає на коліна тримаючись за щоку. Хлопець швидко схиляються подивитися чи все добре.
(Жінка): - Ти мою доньку не чіпай! Хто тобі дав на те право? Ти її не народжував й чіпати не смій.
Музика стає схожою на підсолоджені помиї. Тексту вже не розібрати, лише деякі окремі фрази. Музика стає все гучніше й гучніше. Сварка переноситься ближче до авансцени. Хлопець з дівчиною завмирають. З початку набору музикою темпу, з кінця зали наближається людина, у Фраку,білих рукавичках й масці. Майже не доходячі на Крещендо музики. Людина котра вже стоїть перед сценою, спиною до глядача, різким жестом підіймає руки. Уся постать береться у коло світу – пушкою. Стає помітна диригентська паличка у руках людини. Разом із руками музика замовкає. На декілька секунд вимикається електропостачання усієї зали. Чоловік та жінка завмирають. По мірі виконання музики, вони покидають сцену.
Номер: - Увертюра Чайковського1812 (виконується шумовим оркестром, момент що виходить на Крещєндо, сам апогей умикається у записі виконання духовим оркестром)