Чому ж такими ми чужими стали?
Так, ніби серце – не рідня.
І то ж любить не поспішали,
Чи то любов така скупа?
Чи може просто помилились:
І ти не той, і я не та?
Над нами долі поглумились
І ніби ж не бажаючи нам зла.
А сумно аж до крові,
Бо серце омивалося не раз,
І в своїм марнім пустослові
Прощалася не раз, не раз, не раз!
І я не знаю чи хтось спинить
Цю кляту круговерть чуттів,
Бо нам того не зупинить –
Ми лиш актори, а ви – невдячні глядачі.
