Маленьке янголятко з блакитними очима
Стоїть на роздоріжжі у вихорі машин.
У неї стільки смутку й горя за плечима,
У неї так багато втрачених хвилин.
Вона стоїть весь день, не знаючи утоми,
А їй так хочеться сховатися, втекти,
Так хочеться до рідних їй, додому,
Та важко дівчині з дороги вже зійти.
Вона пізнала стільки зла і болю,
Коли жорстокістю їй відтинали крила,
Вона ламалася і гнулася додолу,
Та знову підіймалась і сили не просила.
Маленьке янголятко з блакитними очима,
Та очі вже не ті. Вона завжди сумна.
Немає більше крил у неї за плечима,
І як їй далі жити не знає більш вона.
Вона заплуталась у цьому вихорі подій,
Це дике місто роз’ятрило її душу.
Та день за днем шепоче дівчинка собі:
«Я не зламаюся. Я виживу. Я мушу!»
