Зажурився Перебендя,
Голову схиливши…
Бо немає більше слави,
Щоб писати вірші.
Русь була – нема Руси,
А нам те байдуже!
Земляк земляка обіймає,
Каже щиро: друже!
А самого аж трясе –
Хоче вкрасти душу…
Помінятися на срібло –
Вгодувати тушу.
Січі–матері не стало,
А кому вона треба?!
Кухоль пива, хліба з салом –
Ось і вся потреба.
Син на батька підіймає
Ніж, щоб поквитаться .
Батько ж п’яний спить–хропе,
Збудить – марна праця…
Ось, що маєм, Всюдисущий,
Така правда нині:
В кого золота найбільше,
Той князь в Україні!
Розплодилася брехня:
Ні кінця, ні краю!
Українця за вкраїнство –
Батогом карають.
Сидить собі Перебендя,
Тихенько мізкує…
За минувшиною нашой,
Дідуган сумує.
Молиться старий до Бога,
А з неба ні слова.
Розлетілися молитви,
Як з зерна полова…
Певно, те, що заслужили,
Те і будем мати.
Поховають на Вкраїні
У чужої хати!..
11 березня 2012 року