Мені під дощем не страшно
Хоч мить, але думать про тебе…
Я йду, вдивляюсь в обличчя
Й питаю себе: «Навіщо?»
Мені не страшні обійми грози
І нервовість грому...
Я йду в безкінечність… Та досить.
Все вирішено не зі мною.
Я йду і думки про тебе:
Де і як ти, кого цілуєш…
Мій Янголе, ти не винен,
Що іншу деінде любиш.
До мене приїдеш у гості…
Я все тобі розкажу:
Немов би навмисне як справи,
І мов ненавмисне: люблю.
Мені це кохання спустилося,
Тобі – воно впало із неба.
Мені не треба відмови,
Тобі згоди й дарма не треба.
Я йду під дощем і не страшно,
Що ти мене не кохаєш.
Я йду під дощем і тихо
Загадую наше щастя…