Аж понад туманними горами холодними
У темницях глибоких та старих печерах,
Нам має пощастити при зорях вранішніх
Знайти зачароване золото за межами.
Гноми минулого дужі чари насилали,
Поки молотки як дзвіночки їх звучали
В глибоких місцях, де темні речі спали,
Під горами там гули порожні зали.
Для старого короля та пана серед ельфів
У сутінках припасено чимало золота
У штампі та у ковці, вони і світло ловлять
Аби сховать на меча ефесі між самоцвітів.
На срібне намисто вони нанизували
Квітучі зорі, в корони вони вішали
Полумя дракона, в дроті-покрученці
Вони ловили світло місяця та сонця.
Аж понад туманними горами холодними
У темницях глибоких та старих печерах,
Нам має пощастити при зорях вранішніх
Забрати золото давно забуте древніми.
Келихи вони вирізали для себе тут
І арфи з золота, де жоден не копав,
Там прилягли вони, та пісень багато
Співали нечутно для людей та ельфів.
Шуміли сосни на схилах високо,
І вітри стогнали темної ночі.
Вогонь полумям червоним широко
Палив дерева, мов світла світочі.
Дзвіночки лунко бриніли в долині,
І люди бліднівши ставали на пошуки
Люті дракона сильнішої від вогню,
Що руйнував їх вежі та домівки
Під місяцем диміли високі гори,
А гноми, зачувши близький тупіт долі,
Тікали зі своїх то залів без віри,
Мручи під місяцем та його ходою.
Аж над туманними горами суворими
У темницях глибоких та тьмяних печерах
Нам має пощастити при зорях вранішніх,
Арфи і золото забрати першими.
І вітер дув з сухої пустки вересу,
Та в тихім лісі жоден лист ані телень,
Там тіні лежали будь то ніч чи день
Й темні речі тихо стелилися внизу.
Спустився вітер із холодних гір
Як хвиля, він крутився та ревів.
Гілки застогнали всюди, а ліс бурчав,
І листя схоже формувалось у потвор.
Вітер від заходу й до сходу піднявсь
Раптом всі рухи в лісі припинились,
Такі неприємні та різкі через болото
Злітали в небо голоси подібні свисту.
Засичали трави, їх стебла повгинались,
Очерет весь затріщав під його ходою
Над заводі трепетом під холодом небес,
Де швидкі хмари, пошматовані бідою.
Він проминув оголену Самотню Гору,
І прокотився понад логовом дракона:
Там у темряві лежали голі камені
І дим так ширився далеко у повітрі.
Він залишив світ і рятувався втечею
Над тої ночі широкими морями.
І місяць зникав над бурі всяк порою,
І крутилися зірки під світла бликами.
Під темною й високою горою,
Король ввійшов уже до свого залу!
Його противник мертвий, хробак страху,
Й від так щоб вороги його загинули!
Меч ще гострий, а спис такий же довгий,
Стріла - швидка, а ворота ще міцні.
Серце - сміливе, дивлячись на золото;
Гноми більше не повинні бідувати.
Гноми минулого дужі чари насилали,
Поки молотки як дзвіночки їх звучали
В глибоких місцях, де темні речі спали,
Під горами там гули порожні зали.
На срібне намисто вони нанизували
Квітучі зорі, в корони вони вішали
Полумя дракона, в дроті-покрученці
Вони ловили світло місяця та сонця.
Давній гірський престол тепер ще раз звільнився!
O! Народе-мандрівник, до зову прислухайся!
Приходь мерщій! Приходь мерщій! Через пустелі!
Друзів і близьких так потребує наш король!
Тепер ми кличемо понад холодних гір,
"Вертайтеся назад же до старих печер! "
Тут король чекає вас біля воріт,
Його руки повні перлин та золота.
Король ввійшов уже до свого залу!
Під темною й високою горою,
Хробак страху убитий він і мертвий!
Й від так щоб вороги наші загинули!
Ми звемо до вогнищ і до залу! Бувайте!
Хоч вітер і дощ нам можуть заважати,
Нам має ще до сходу сонця пощастити
Далеко над лісом, над гірської висоти.
До Рівенделу, де ельфи ще живуть
На галявинах попід стріх туманних.
Крізь болота й пустелі нам їхати в поспіх,
А куди за тим не можемо сказати.
Попереду нас вороги, позаду страх,
Під небом повинне бути наше ліжко,
Доки, врешті, мине праця що так важка,
Поки подорож й доручення зустріне успіх.
Нам пощастить! Нам пощастить!
Ми їдемо до сходу сонця!
́́́
ID:
328702
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 08.04.2012 13:51:41
© дата внесення змiн: 08.04.2012 13:51:41
автор: Eladar
Вкажіть причину вашої скарги
|
