Тверезості шукаю у думках,
Жаль не вдається там її знайти.
Я витираю сльози на очах
І розумію, що вже нікуди іти.
Напевно я тебе ніколи не любила,
Та думала все поміняє час.
Пробач, що обламала твої крила,
Пробач, що я не вірила у нас.
Надіюсь це буде для нас обох наука,
Повір, ти ще знайдеш свою єдину.
Не буде так як я егоїстична сука,
А більше буде схожа на людину.
І знову smsку пишеш ти,
Комок у мене в горлі застрягає,
Це суміш радості і гіркоти
Три звичних слова "я тебе кохаю".
Так вірю, знаю, але зрозумій,
Відповідаю коротко я знов,
Я не твоя, а ти уже не мій
І досить з мене цих пустих розмов.
Та ти німий...Довкола лиш мовчання,
І котиться сльоза по моїм личку,
Пробач та я не вірю у кохання,
Для мене це лише пуста привичка!
І від цих слів десь у душі зима,
Вже байдуже хто з нас спалив мости,
Та шансу третьго нема,
Тому, благаю , просто відпусти!