|
Жив-був в одному місті коваль на прізвище Молоток. Звичайно, він не був багатим, та і бідним не був. Тому що він вважався добрим майстром, люди радо користувалися його послугами. Та тільки дивним трохи був Молоток. Жив він у маленькій хатинці, в якій тільки і було, що ліжко, стіл і стілець. А всі гроші, зароблені ним, Молоток витрачав на їжу для своїх звірів. Так-так, у нього був цілий зоопарк. Кого там тільки не було - і слон, і носоріг, ведмідь, олені і коні, сови і пави, і багато інших. Колись ці тварини жили у інших людей чи працювали у цирку. Та потім вони ставали непотрібними, і Молоток їх купував. А потім доглядав їх, гуляв з ними. Він у себе в дворі поставив великі просторі клітки, металеві решітки до яких викував, звичайно, сам.
Кожного ранку біг Молоток на базар за кормом для своїх звірів - морквою, салатом, м’ясом та вівсом.
Люди ходили на його двір і дивились на звірів із цікавістю та задоволенням.
Почув про цей зоопарк багатий купець Лопус-Попус. І стали його завидки брати. Адже всі знають, хто такий Молоток, всі його люблять, ходять дивитися на його звірів. А от Лопуса-Попуса ніхто й не знає.
- Це просто неподобство, - сказав Лопус-Попус сам собі, сів у бричку і поїхав до коваля.
- Послухай, Молоток, навіщо тобі ці тварини? Тобі ж важко їх утримувати. Подивись на себе, адже ти майже жебрак. Продай їх мені, я заплачу тобі гарні гроші. Ти на ці гроші купиш собі багато гарних сорочок і ще чого захочеш, - запропонував купець.
- Ні, - відповів Молоток. - І не прохай мене, не продам. Я дуже люблю цих тварин. Свого часу я врятував їх від голодної смерті та від мисливців, вони теж полюбили мене. До тебе вони й не підуть.
- Ну, тоді я сам їх у тебе заберу, заберу, упертий ковалю! - закричав Лопус-Попус і схопив гарного коня в яблуках за пишну гриву. Кінь сердито заіржав і стукнув копитом купця по лобі.
- Рятуйте! Убили! Молоток мене убив! - зарепетував щодуху Лопус-Попус. І побіг до суду, де сказав, що це коваль вдарив його молотком по лобі, щоб убити.
Наділи на руки й ноги ковалеві кайдани і посадовили до в”язниці.
Даремно коваль доводив, що не винний. Судді повірили купцеві - адже на лобі у того синіла здоровенна гуля! І бідний коваль опинився за гратами.
А всіх тварин купець забрав собі. Та недовго жили вони у нього. Набридло Лопусу-Попусу бігати на базар і купувати цілий віз їжі для зоопарку. І продав він звірів м’яснику, котрий хотів пустити їх на м’ясо та шкіру. Почули про таке звірі і заплакали. Що робити? Посадовили їх усіх в клітку з товстими гратами, щоб не втекли. А як згадали вони свого друга Молотка, то заплакали ще гіркіш.
Побачив таке старий горобець, що мешкав під дахом, і зачирикав:
- Заждіть-но, не ревіть, я знаю одну сороку-ворожку. Вона багато чого вміє. Можливо, вона зможе вам допомогти?
І полетів горобець до сороки. А скоро повернувся і мовив:
- Сорока-ворожка сказала мені одне заклинання, яке може перетворити вас всіх на дуже маленьких, ви навіть зможете пролізти крізь грати. Та тільки як потім зробити вас великими, сорока не знає. Ну то як, згода?
- Так, так, - закричали звірі. – Говори скоріш своє заклинання, а то скоро лишаться від нас лише ріжки та ніжки.
І горобець процвірінькав: - Чирлик-мирлик, качконіс, скиглик-щиглик, зуб та хвіст. Ось що збудеться затим - був великим - став малим!
І звірі раптом зникли. Замість них з’явилися якісь різні жучки та метелики.
- От так штука, - розповідав своїм друзям здивований горобець. – Уявляєте, що то вийшло?
Олень перетворився на жука-оленя, з такими ж гарними рогами,
Носоріг- в жука-носорога, із справжнісіньким рогом на носі.
Ведмедиця перетворилася в такого маленького жучка, що надалі називати її ведмедицею було би просто смішно. От і називається жук-ведмедка.
Кінь став маленьким коником-стрибунцем. Він весело скаче на лузі, знає, що ніхто вже з нього не спустить шкіру.
А слон зробився невеличким чорненьким жучком з довгим хоботком - слоником.
Колишні птахи і зараз можуть літати, тільки стали зовсім крихітними. Сова тепер не птах, а метелик совка. А що понад усе вона полюбила їсти капусту, то і називають її капустяною совкою.
Ну, а павичі зі своїми пишними хвостами і після перетворення не захотіли розлучитися. Тепер вони - метелики павлиноочки, з такими ж “очима” на крильцях, як у павича на хвості.
- А бачили б ви м’ясника! Ото був вигляд у нього, ніби він з місяця звалився, - зі сміхом продовжував горобець. – Прийшов за можливим м’ясом та шкірами, а клітка-пустісінька, і це при цілих замках! Він здивовано роздивлявся довкола, навіть подивився на небо, сподіваючись, певно, побачити на хмарах щезлих звірів. А тим часом звірі цілі-цілісінькі і раді-радісінькі.
Ось і стрибає, і повзає, і літає по світу цілий великий зоопарк маленьких звірів.
Молотка випустили із в’язниці, бо розібралися, що він був засуджений несправедливо.
А жаднюга Лопус-Попус був наказаний. Причому наказав він себе сам. Оскільки він їв та пив так багато, що став страшенно товстим, він не міг просунутися в жодні двері. Сидить тепер у своїй кімнаті в спеціально зробленому для нього кріслі і рухатись не може. А люди ходять і дивляться на нього, як на якусь дивину.
Але те пусте, як набридне йому сидіти, то схудне, та й по тому.
ID:
330929
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.04.2012 10:22:00
© дата внесення змiн: 02.11.2012 20:45:02
автор: Ліоліна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Така мила історія! 
Так от звідки взялися деякі жучки та метелики-виявляється це метаморфози великих звірів та птахів... 
