Дивую я сьогоднішнім старим,котрим уже під дев"яносто літ,
Забув з них кожен те, як був малим,і скільки в зрілості зазнали бід.
Хоч ностальгія ятрить кожен день і душу їхню,й пам"ять ,і сумління
Не допоможе,певно,і женьшень,щоб зменшити всі наслідки старіння.
Вони забули черги й дефіцит,і заборону власну думку мати,
Безпаспортне село і геноцид під гаслом "хліб державі здати".
І скільки полонених земляків,хто спасся з крематоріїв фашизму,
Заслали до радянських таборів встановлювати віхи комунізму.
І скільки тисяч вчених,лікарів пройшли через нічних арештів жахи.
Такого не робили й за царів,бо Ленін в засланні ще й грав у шахи.
Дивую з тих,хто Сталіна портрет несуть немов ікону а чи раку:
Хіба ж не він поставив кулемет за спинами солдат,що йшли в атаку?
Йому завдячували ви буттям,бо виховані були в тій методі.
З тих пір ви прожили ще два життя,чому ж не стали мудрими відтоді?
Ви гляньте лиш,як ваші вороги тепер живуть:японці,німці,фіни,
Їх діти нашим віддають борги,а ми берем і не збиваєм ціни(!)
І це при тому,що й вони з руїн не менших піднімалися колись,
А ми ще й не вставали із колін:не тому богу Сталін ваш моливсь.
Уміло патріотів з нас робив тодішній рупор партії і влади,
Словами гасел всіх нас засліпив,рабу в собі не можем дати ради.
Хоч зараз подивіться навкруги,як світ живе і як ми мали б жити,
Якби серпи і молоти,й плуги могли б насправді вірно вам служити.
Так,вам,не ідеологам отим,що пролетаріїв із вас робили,
Манили комунізмом золотим,що став,як впевнилися,сном кобили.
Бо,маючи багатства від землі,ліси,моря і надра незліченні
Народні наші слуги у Кремлі не переймались,що у вас в кишені.
А ви задовольнялися простим:лиш попоїсти й дах над головою,
Не надто берегли все - нічиїм було,що залишалось за спиною.
Усе ж державне:коні і воли,автомобілі,шахти і заводи,
Тому селяни і робочі не могли робити гарної собі погоди.
Ішли додому,чаще не свого,несли з собою все,що можна взяти,
Живий беручи приклад із того,кого не мали змоги й права зняти.
Чи ви продовжуєте звати знов усе те класовою боротьбою?
А зможете порахувати кров,яку пролили рясно у двобої?
Три четверті століття він тривав,двобій системи із людьми своїми!
Тепер той час для вас милішим став тому лиш,що були ви молодими.
Тому і об"єктивності нема в оцінках ваших нашого сьогодні,
І відділить полову від зерна вам важко,вже думки холодні.
Ввижається навкруг вам лиш біда,здоров"я вже не те,щоб танцювати,
А партії- банкрутки тінь бліда вас надихає молодість згадати.
І згадуєте,зрівнюєте все,забувши істину просту доволі:
В усі часи людину ввись несе непереборне прагнення до волі.
Хоч знову віддасте ви голоси наступниці"ум,честь і совість..."
На чеках рису житні колоски не виростуть.Така от прикра повість.
Не та тепер погода,не той грунт,та й схожість втратило старе насіння
Дойдіть свій шлях,бо ваш останній бунт не принесе вам вічного спасіння.
І зрозумійте вірно, тут нема нічого особистого,клянуся,
Не буде ж вічно нація німа,це щастя,що нам голос повернувся.
Хай кожен думку матиме свою,
Не боячись про все і всіх говорить.
На цім законі твердо я стою,
Бо цей закон усі закони творить.
ID:
325017
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 25.03.2012 20:49:30
© дата внесення змiн: 25.03.2012 20:49:30
автор: asaala
Вкажіть причину вашої скарги
|
