раптом захотілося побалакати))
Відтак, тобі хочеться вижити. Просто вижити.
Ти клацаєш мишею, слухаєш іншу музику…
І якось хотів би від світу відгородитись,
І так беззмістовно минають осінні тижні…
Ти вчишся любити: хоча б сусідського Тузика,
Тузи в рукаві… А незграбно сховав, то йди ти…
Куди не глянеш – глянець, гламур і несмак.
Куди не ступиш – ступор, параліч, кома.
Із кожної шпарини, куди невіглас рине – змія.
А хочеться уламок, але щоб свій і чесно,
Бо в нашім королівстві усе таке зникоме,
Що можна втратить легкість, сконавши позаяк.
Пречудовий вірш!!! Дуже-дуже сподобався(як завжди)!!!
До речі, ВІТАЮ Тебе, з Днем Народження! Хай він вже й минув, але... Бажаю завжди такого святкового настрою, як і в Твій День Народження!
Дарую таку цікаву картинку!
Вірш - наче ковдра сшита з клаптиків-метафор. Мені сподобались клаптики про Тузика, і про безсмістовне проминання тижнів(в моєму випадку не тільки осінніх).
прочитала й прослухала - сподобалося. не розумом - десь на рівні підсвідомості. можливо, у творі закладено емоцій та почуттів більше, ніж відчувається у прочитанні?
супер 
