Ти розумієш, я пишу вірші,
Коли у мене є душевні муки,
Коли шкребуть вусаті кішки на душі,
Коли мотузку натерають милом руки.
А от з тобою, наче зовсім інше,
Змінила ти мій звичний стан речей,
Я не кажу, що стало гірше,
Пройшли часи безсонних тих ночей.
Ти не зважай, шо я сумний постійно,
Що мовчазний, неначе партизан,
Настрій давно живе від мене самостійно,
Це мій звичайний емоційний стан.
А ти, ти моя доза Ендорфіну,
Ти опіат гіпофізу мого,
Відбірна порція Серотоніну,
Бо ж забагато не буває в нас його.
