''Ну ось уже і половину
Слуга мій подвигів звершив -.
Подумав Еврисфей,- і худобину
Від гною древнього звільнив."
І зажурився цар Аргоса.
"Який же дать йому урок?"
Та незабаром про Міноса
Почув він і про Кріта рок.
Що ніби десь,за синім морем,
На острові,що зветься Кріт,
Де хвилі б`ють по скелям голим,
Мінос там цар багато літ.
Одного разу,Посейдон -
Могутній бог морів глибоких,
Щоб древній сповнити покон,
Явив бика із хвиль високих.
Бика цього володар Кріту
Повинен в жертву принести,
Однак,не сповнив він обіту.
Бика у поле відпустив.
В страшному гніві,Посейдон
Ударив хвилею у скелі.
І бик,не мавши перепон,
Пустився нищити оселі.
З тих пір,на Кріті пустка всюди.
Нарід сховався до печер.
Богам молитви творять люди,
Щоб якось визволив тепер.
Отак й живуть у страху й сумі.
Богам напевно не до них.
А Посейдон,у хвилях шумі,
Давно прокляв крітян усіх.
"Чи правда це,чи небилиці,
Мені однак,- подумав цар.
А ще ж фракійські кобилиці,
Мені хотілося б у дар."
Тому й послав Геракла в море,
По кобилиць,і по бика.
І той,в просторах неозорих
Довгенько острова шукав.
Коли ж Геракл з биком зустрівся,
Руками в роги учепився.
Бикові шию враз скрутив
І так тримав,що було сил.
Узду ремінную одів,
Та сівши на тварину верхи,
В Аргос по морю ним поплив.
Тим й врятував критян від смерті.
Та Еврисфей бика злякався,
Сказав за мури відпустить.
А той по Греції гонить,
Поки Тезеєві попався.
Геракл у Фракію вже плив
По Діомедових кобил,
Що Еврисфей сказав здобути,
Та в стайнях щоб йому припнути.
Про тих кобил,по всьому світі,
Велика слава розійшлась.
І всяк хотів би володіти,
І мать хотів над ними власть.
Були краси вони чудної.
Горіла золотом їх шерсть,
Однак чекала люта смерть,
Хто б підійшов,хоч до одної.
Кобили були людожери.
Нещасних тисячі пожерли,
То ж добре їх охороняли,
Бо їжі іншої не знали.
Геракл у стайню увірвався.
Всю охорону пов`язав.
Вуздечки коням повдягав.
До корабля свого подався.
Та Діомед став на дорозі,
Геракла далі не пустив.
Мабуть,гадав,що буде в змозі
Відбити в нього тих кобил.
Однак нездужав він з Гераклом,
І сам кобилам кормом став.
Того життя скарало раптом,
Хто безневинного карав.
В Аргос кобил до Еврисфея,
Геракл на кораблі відвіз.
Та й цього чудного трофея,
Сказав той,випустити в ліс.
ID:
338271
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 18.05.2012 14:08:47
© дата внесення змiн: 18.05.2012 14:46:41
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|