"Тиша - це мова, якою до людини говорить Бог" - писав Богдан-Ігор Антонич. Бог - творець світу, творець природи. Я теж частинка цієї природи, як і все, що мене оточує.
Я люблю природу. Люблю слухати тишу. Її можна почути скрізь: в горах, на березі моря... Навіть у місті можна вловити звуки тиші. Тільки треба прислухатись...
...Літо. Ранок в Карпатах. Усі ще сплять. Мене розбудив перший промінчик сонечка і покликав за собою. "Куди ти мене ведеш, промінчику?" - подумав я і босий вибіг на вулицю за ним. В повітрі пахло ранковою свіжістю. Я вдихнув на повні груди і приліг на траву. Тиша... Як прекрасно лежати ось тут, мовчати і слухати її. В такий момент починаєш розуміти, що бачиш і чуєш усе те, чого ніколи не помічав. Ледь помітний вітерець кружляє над моїми думками і заколисує їх. Здається, що час зупинився, щоб я зміг насолодитися цим моментом. На щоку безшумно впала краплинка роси. Чиста, немов кришталь, вона виблискує на листочках дерев, на траві і на моїй щоці. Ось прилетів якийсь жучок. Сів на квіточку, вмився росою і полетів далі. Придивляюсь до землі, а там уже кипить робота. Це мурахи. Тільки вони працюють, невтомні трудівники. Тихо. Чути, як рокриваються пелюстки маленької ромашки, і вона всміхається мені і сонечку. А що це за пташка співає? Так і хочеться підхопити її пісеньку. Полетіла... Мабуть, веселити інших.
І знову ця казкова тиша. Вона не лякає. Вона зачаровує. Чому деякі люди бояться тиші? Може, вони бояться залишитись самотніми? Але тільки в тиші можна почути і побачити те, що Бог створив для нас, для людей. А може, це я ще замалий, щоб зрозуміти самотність?
Не всі люди вміють слухати тишу. Що робить більшість з них на природі? Вони вбивають тварин, зрубують дерева, ламають гілки, залишають після себе купи сміття. Іноді в лісі можна почути голосну музику і крики. Це ж зневага до природи. Люди, схаменіться! Не будьте байдужими, не будьте жадібними до багатства рідної землі! До неї треба ставитись шанобливо. І тоді матінка-природа віддячить вам і вашим нащадкам. Не забувайте, що кожна комашка, кожна рослинка має таке ж право на життя, як і ви. Усі ми гості на цій землі.
...Ось сонечко вже зовсім прокинулось. Засміялось до мене і розігнало сумні думки. Як же гарно в ранковому лісі! Лежу на зеленому килимі і дивлюсь на небо. На ньому жодної хмаринки, чисте і безмежне. Здається, крізь нього видно зірки. В думках зароджуються такі рядки:
Я люблю ранкову тишу,
Шепіт трав і спів пташок.
Вітерець думки колише,
Погляд лине до зірок.
Бачу їх крізь небо чисте,
Через ніжну цю блакить.
Все навкруг таке барвисте
Й мої думки веселить.
Слухаючи звуки природи і спостерігаючи за нею, ми переживаємо кращі моменти свого життя, наближаємось до прекрасного. Думки очищаються від негативного впливу шумного міста.
Мені подобається посидіти в тиші. Мабуть, це в мене від мами. Вона теж любить спокій. Це вона навчила мене любити і шанувати все, що подароване нам природою.
Слухати тишу так цікаво! А вона сьогодні якась особлива... Тож цінуймо її!
P.S. Автор Юра Чипак (10 років)
О, ні! Він не цікавиться літературою. Йому більше подобається англ. мова, матем., комп.
А твори треба було для конкурсу.( До речі, за цей одержав грошову нагороду)
Я люблю ранкову тишу,
