Невже так важко зрозуміти,
що серце моє - то не сталь?
Не треба так по ньому бити,
і руйнувать тонкий його кришталь.
Воно ж бо відчуває все й ридає,
від болі, що йому всі завдають,
й благає, порятунку просить,
а в відповідь його й не слухають.
Ти серцю мому завдаєш смертельні рани,
і сам не розуміючи того,
забрав й повісив у кайдани,
недавши порятунку жодного.
Тому щоночі воно плаче,
щоночі згадує Тебе, і молить,
що хоть раз іще побачить
посмішку Твою, лице Твоє...
Ех, ця любов... дуже часто це просто самообман, це наркотик.... ми думаємо, що нам стане легше, коли побачимо йогоїї ще хоча б разочок....та це ж обман.....
Гарно, чуттєво написали
Юлія Пташка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Можливо ви праві, хто зна? Але я схиляюсь до іншої думки про кохання. Мабуть навівно дуже)