Не цінуючи час, не шукаючи вічність,
Забуваєм щораз, що святе є, що грішне.
Сірі будні клюють нашу душу різками,
Розкотилась гординя по тілу клубками.
Тільки образ німий, в нікуди рвуться ноги,
Не знайти... Не піти до тієї дороги.
Не вернути стежок, що колись майоріли,
До них слід вберегти не змогли, не зуміли.
В сліпоті почуттів не навчились читати,
І за правду не стануть відомі цитати.
Заплювали добро, закували в кайдани.
Сіллю всипали відчаєм виткані рани.
Відреклися від світу, відреклися від себе,
Сумом зрошені очі здіймаючи в небо.
І втішаючи серце придуманим раєм
Ми безхатьками в власних оселях блукаєм.
