Якось здибалися в місті
Двоє давніх друзів –
Вдвох селом колись гасали‚
Босі й голопузі.
А тепер Микола служить‚
Льотчик – авіатор‚
А Петро в селі‚ удома –
Він механізатор.
– Слухай‚ – каже враз Микола, −
А хотів би‚ брате‚
Ти зі мною у кабіні
Трохи політати?
– Ще й пита! – Петро гукає‚ −
Та як взнають дома!..
У авто сідають‚ їдуть
До аеродрома.
Там Микола з командиром
Побалакав дружньо
І літак злетів у небо
Стрімко та потужно.
– Там держись‚ – кричить Микола‚ −
І дивися в точку‚
Щоб не знудило‚ бо зараз
Виконаю „бочку”!
А тоді „петлю” та інші
Бойові маневри‚
Так що ти тримайся добре‚
Випробовуй нерви!
Тут таке розпочалося‚
Що Петро аж мліє.
Де гора‚ де низ – нічого
Вже не розуміє!
От з крутого розвороту
„Міг” пірнає в хмару…
– Стережись! – Петро гукає. −
Де у тебе фари?
А Микола лиш регоче:
– Що то хмари – порох! –
І штурвала відпускає: −
Іду по приборах!..
Десь минуло з того часу
Рік‚ або півроку –
Земляка стрічає льотчик‚
Василя Набоку.
Те та се. – У нас нещастя‚–
Каже враз Набока.
– Що таке? – пита Микола.
– Із Петром морока!
Як не п’є‚ то тихий‚ милий
Він і щиросердний,
Та як тільки репне чарку –
Боже милосердний!
Лізе він тоді у трактор
(Зупинить несила!),
Запуска мотора, їде
І кричить щосили:
– Розбігайтеся! Ховайте
Он курчат і квочку –
Зараз я на цьому місці
Виконаю „бочку”!
Та тримайтеся подалі,
Нерозумні люди –
По завершенню маневра
Мо’ мене ще знудить!
Але то не найстрашніше‚
Бо як вип’є другу‚
То доводиться тікати
Аж за лісосмугу!
Він селом‚ тоді гасає
Наче буйвіл дикий!
Задавив курей десяток‚
Чотирьох індиків‚
Підсвинка‚ собаку‚ кішку‚
Ледь не збив Марічку;
Двічі трактор перекинув‚
Раз загнав у річку!
Поламав Данилу хвіртку‚
Зніс паркана Теклі...
– Розійдись‚ – кричить‚ – заходжу
Я на мертві петлі!
А коли вже вип’є третю
Він‚ то без драбини
Кидає кермо й вилазить
Зверху на кабіну!
Отоді вже начувайся
І тікай щодуху –
Трактор їде‚ як захоче‚
Ну а наш Петруха
Нагорі танцює‚ скаче‚
Дим аж на підборах‚
І кричить: – Ніч-чо не бачу!
Іду по приборах!