Наступного дня після роботи я вирішив відвідати простори Інтернету, щоб дізнатись про клуб 27, про який казав Вадим. Так, клуб і справді існував. І справді туди додавали туди осіб, які багато зробили для музики і загинули у віці 27 років. Виконавці були, що не кажіть, а талановитими.
- Ну, мені це не світить, - осміхнувся я. – Я не помру молодим… А якщо і помру, то нічого впливового для музики я не зробив…
Тим не менше негативний осад залишився. Я встав, пішов до холодильника, вийняв пляшку пива, відкоркував, надпив… Потім ще одна… Потім ще… Потім зателефонував Жека і сказав, що ми ввечері виступаємо в клубі. Я сказав «Добре!» і поглянув на годинник. Була друга година дня. Поставив будильник на сьому і сів у крісло. Очі закрились і мене огорнула пітьма.
Я прийшов о восьмій. Виступ мав бути десь біля дев’ятої.
- Привіт, - кивнув наш ударник Жека.
- Коли назначили виступ? – поцікавився я.
- Зранку. Один гурт не зміг… Запропонували виступити нам.
Я усміхнувся і похитнувся на не надто міцних ногах (перед виходом я випив ще одну пляшку пива).
- Ти в нормі? – спитав Вадим.
- Так, - кивнув я. – Все класно.
- Ну, добре.
В двері зайшов Ігор, наш лідер і вокаліст. Він також був, здається, не надто тверезий.
- Здоров! – простягнув він мені руку.
- Привіт! – потиснув її я.
- Цигарки є в когось? – запитав Ярчук.
- Тримай, - простягнув Паша, бас-гітарист.
- Спасибі.
Витягнув, закурив, продовжив розмову:
- Ну, що? Готові порвати публіку?
- Так, - кивнув я.
- Звісно! – мовили Жека з Пашою.
Вадим мовчки кивнув.
- Шикарно, - засміявся Ігор.
Докурив і ми разом пішли в гримерку. Там порозсідались на диванах. Відразу ж зайшов місцевий організатор.
- «Dark Night»? – запитав він.
- Так, - кивнув Ігор.
- Виступ за двадцять хвилин. Ідіть готуйте апаратуру.
Жека, Паша й Вадим вийшли вслід за організатором.
- Ну, що? – запитав у мене Ігор.
- Нічого.
- Зможеш виступити?
- Так. А ти?
- Ага. Я ж випив всього нічого – дві пляшки пива.
В двері заглянув Вадим:
- Виходимо.
Я кивнув і ми з Ігорем вийшли на сцену.
Розкотистий вступ бас-гітари, один-два акорди і публіка почала підтанцьовувати в такт нашій музиці.
Ігор натхненно співав, заплющивши очі. Як не дивно, він попадав у музику, не дивлячись на нетверезість. Як і всі інші. Я час від часу підспівував свої партії. Схоже, концерт вдався.
Після концерту ми знову добряче випили і наступного дня я прокинувся аж під обід. Дуже сушило і боліла голова.
Я заглянув в холодильник. Окрім шматка ковбаси та кількох яєць там не було нічого. Зовсім нічого. Я одягнувся і пішов до супермаркету. Швидко взяв пляшку пива, буханку хліба, кілька плавлених сирків, сосиски і пішов до каси.
- Ой, а я тебе знаю, - почув я біля свого правого вуха і повернувся.
Там стояла дівчина років сімнадцяти:
- Ти вчора виступав в «Рок-клубі». В гурті грав.
- Так, - кивнув у відповідь я.
- А можна автограф?
- Що? – усміхнувся я.
- Автограф.
Мені вже простягали ручку та блокнот.
- А що писати? – запитав я. – Як тебе звуть?
- Інна.
Я підписав сторінку і простягнув назад.
- Дякую, - з усмішкою на обличчі відповіла дівчина. – А коли знов будете виступати?
- Не знаю. Коли вийде.
Інна відійшла, а я стояв у черзі до каси. Все-таки, популярність – це непогано. Хоча, одна прихильниця – це не популярність.
В кишені завібрував телефон.
- Так? – підняв я трубку.
- Ти чого не на роботі? – почув я голос начальника і згадав, що я сьогодні мав вийти у другу зміну. Вже півгодини як.
- Я проспав… - мовив я.
- Зараз не восьма ранку, а білий день. Щоб за півгодини був на місці!!
- Добре, - кивнув я і поклав трубку.
Якраз підходила моя черга до каси.
На роботу я прийшов. Звичайно, на мене накричав начальник і пообіцяв урізати зарплату. Добре, що не звільнив. Залишок дня я був, звичайно, трохи подавлений, але десь глибоко всередині мене я ще радів від того, що впізнали і взяли автограф. Додому я прийшов пізно ввечері і відразу ж ліг спати – завтра субота, а по суботах у нас репетиції…
ID:
343644
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.06.2012 01:16:15
© дата внесення змiн: 13.06.2012 01:16:15
автор: William Mirovich
Вкажіть причину вашої скарги
|
