хтось на щось сподівається,
не покидає марні надії,
солодкі та ніжнії мрії.
але щастя постійно ховається,
над нещасними згнущається.
а вони, бідолахи, сліпії.
доля - фантом, вигадка,
але вірять в неї фанатично
люди землі вже звично.
і як даність і не загадку,
як веселу різдвяну колядку,
відхиляють невіру критично.
всі вони вірять у неможливе,
йдуть до примарного ідеалу.
приклеєні клеєм крохмалу,
чинять знову щось зрадливе,
дурманне, горде та спесиве,
віддаючись заради щастя на поталу.
вважають везіння за вищу підтримку,
мають до чого прагнути,
і через що плакати,
і засмутитися на хвилинку,
а потім вхопитись за соломинку
та передатись радости.
і вони все сподіваються,
плекають свої надії,
коханого щастя мрії.
та воно як і раніш ховається,
жорстоко над ними згнущається.
не прозріють, убогі, сліпії.
