...
Пам’яті Віталика…
Він вчився життю. Ніколи не вмів здаватись.
Йшов по майбутнє усміхаючись, жартував.
Проміння вечірнього сонця креслить високий обрис…
А він мріє про щось. У нього ще море справ!..
Сонце потроху заходить… силует все розмитіший –
Аж ген-ген, видніється вдалині.
Світло фар наздогнало занадто швидко… - І тиша.
Мабуть, страшнішої в світі ніде немає
За цю! – Вона змовчала про найгірше!
… Боже, Батько застиг… і стоїть Мати від сліз німа.
Куди їй тепер? За що… і навіщо?!.. так рано!!!
«Мамо і Тату, я люблю вас!.. Я ЖИТИМУ! », -
І той подих в оксамитових сутінках…
Душа повна сліз.
Серце – кривава рана.
ГОСПОДИ, НЕ ПОКИНЬ БАТЬКІВ!!!
Я знаю: ти завжди чуєш мої молитви…
08.07.12 15.09
