У темнім саду, душа спочивала,
обманливим сном, давно задрімала.
Навкруг тільки хащі з гіркого дурману,
життєвих помилок, людського обману.
Зів’яли лілеї й троянди навкруг,
нема в неї друзів й вона вже недруг.
Навкруг темнота та мряка пуста.
Як ти скам’яніла, моя бідна душа!
Прокинься душе! Отямся від сну.
Поглянь же душе, що в твоїм саду…
Вже стежка до раю, якою ти йшла,
давно бур’яном, мов пустир поросла.
Прокинься душе! До Бога іди,
зверни із стежини, горя й біди…
Прокинься душе! На світло лети,
бо можеш згубитись, в цій темряві ти…