Бо справжні приходять мовчки, немов додому,
Скидаючи зайвий одяг, колишніх, страх,
Лягаючи поряд з нами не через втому,
Зникаючи десь опівдні в своїх світах.
Мій справжній прийшов запізно. Або зарано.
Без сумніву, став останнім з моїх причасть.
Прийшов завдавати болю, ятрити рани.
Любити до скону, або убивати час.
Бо справжні — не завше кращі. Або ж ніколи.
Або ж ти не був тим справжнім. Але коли
Прийдеш як раніше, болем, жагучим болем,
Роби лише те, що мусиш. Лише боли.
Дуже сильний вірш і такий же неоднозначний. Проте, саме життя таке. Але зачепило, бо бачив я таких, "справжніх", які в серйозній ситуації з левів, якими вони себе подавали, миттю перетворювались на шакалів, якими насправді й були. Комент нічого не вартий. Треба щось самому народити на цю тему...
У Коррадо Калабро є такі рядочки:
"...і ласка рук Твоїх на скронях
знеболює прожитий час..."
Вони нагадали про себе тут
А та лаконічність стилю, яка тут присутня - це поетична атмосфера, якою хочеться дихати
Ольга Кричинська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Неймовірно красивий вірш 
Дякую дуже!
