Коли ми шли за руку, то шум і слова навколо перетворювалися в тишу. Ми могли мовчати годинами, не говорити взагалі, або ж шептати щось одне-одному. Закохані взагалі спілкуються поглядами.
В осінні вечори ми піднімалися на дах старого будинку в центрі, і довго сиділи на червоній черепиці споглядаючи захід сонця. Промені обіймали місто багряним, а ми сьорбали чай з термоса. Я приносила тобі канапки з сиром та ковбасою, а ти тішив мене шоколадними цукерками.
Далі ми слухали музику з мого плеєру, ти обожнював мої сині навушники, і під деякі пісні, ти читав вірші. Ти читав, а я після них писала свої, і ніколи не давала тобі їх читати. За це ти мене лоскотав, і після того, як ставали занадто шумними для ночі, ми спускалися в затишну кнайпу, та попивали глінтвейн за столиками під відкритим небом.
Я любила відблиск бруківки, а ти музику нічних бардів. Добре, що ти був такий, а я така як зараз. Так пройшла моя осінь.
