Дерево не слухалося. Різець втомився виправляти невірні рухи руки господаря. Йому б, різцю, самому взятися за справу – вже він би не тупив себе даремно: зрізав би все зайве противному типу, через якого ані хвилинки тобі спокою! Бачите – ніс йому подавай неодмінно з горбинкою, а вухо таке, щоб уже було вухо: з широкою раковиною і найдрібнішими вмятинками та вигинами ... Не розуміють, чи що, ці дивовижні люди: ну не схопити різцю виразу очей, якщо його ... немає! Все-таки, дерево ж ... М-м-м... І як Творець нічого не наплутав у людині? Кожен – індивідуум, оригінал. От і крутись, міркуючи, як йому додати живу іскру в очах. Не відеокамера ж, врешті решт! Момен- тально не схопиш! А от, правда, висловлюються по-різному. Цей процес у них розмовою, думкою, вираженою словом, називається. Вчора даний «оригінал» так і сказав: «У вашій роботі не видно, що я – мислитель!» Бач, мислитель... А працювати над ним мені!
Та ще й господар піддав – тепер тільки тримайся! Ну ось, я ж казав – жбурнув мене в дальній кут, ніби неробу. А по мені й досі чи то піт, чи то сік дерева ... Не буду коритися, якщо ось так недбало зі мною!Адже подумати тверезо: вчора точив жіночу фігурку – жодного нарікання! Всі – до блиску, до шовковистості обробив. Гладив, а не різав! Таких би побільше робіт, не те, що сьогоднішній тип: ні тобі шкіри, ні пики. Витягнув шию, як гусак за тином! Хоча для мене з його шиєю – менше хвилювань.
Одного не розумію: яка потреба вирізати його? Подумаєш, нагород повно! Відомо, як мене господар нагороджує за невтомність, а коли байдикую – не чіпає! Але спробуй-но почни працювати – ніякий метал не витримає! Вже б і підточив мене – не зайва, хоча хвороблива справа. Так зрозумійте ж – якихось коштів навіть на точило не заробив! Кому потрібні типи, подібні до цього... довгошийого? Хіба тільки йому самому та ще чомусь господарю ... Тільки бруднитися об нього. Опецьок необтесаний! Не дарма сьогодні знову господар лика не в'яже. Хоч мені спокійніше ...
