«Ти хочеш знати чому я пішов? Чому покинув тебе одну? Порівнюєш мене з янголом? Хоча, я сам винен, що ти так думаєш. Кажеш, що чимось наша історія нагадує фільм «Солодкий листопад»? Як би це не було смішно, але наша історія повністю схожа з цією драмою. Ніколи не любив плаксивих фільмів, але цей… Він так мені нагадував про нас і чим все закінчиться, я просто ненавидів його. Одна єдина відмінність, ми були більше, ніж місяць разом і ти була єдиною, з ким я хотів бути. Та прийшов час, коли ти стала сильною і готова була жити, а я став слабким, готовим покинути цей світ. Я ніколи не хотів, щоб ти бачила мене таким, яким я був в останні дні свого життя: слабким, втомленим, вмираючим. Я б не зміг витримати цього.
Щоб ти там не казала, але це ти примусила мене боротись до останнього. В якийсь момент я був готовий здатись, але ти…, твоє небажання жити, зводило мене з розуму. Молода, красива, з прекрасним майбутнім і так швидко здалась. Я не міг цього допустити. Не міг, адже мені такого шансу ніхто не дав.
Я побачив тебе в тому парку в той самий день, коли лікарі мені винесли вирок. Хвороба повернулась і прогресувала набагато швидше, ніж минулого разу. Ти запитаєш, як я міг так захворіти? Сам не знаю, мабуть це мені кара за щось. Але зараз не про це. Я побачив тебе. Ти сиділа одна, на лавочці. Твої очі були заплющені. Ти слухала музику. Я підійшов ближче, ти в цей момент розплющила свої очі і я завмер. Такі великі. Красиві. Та колір…, вони були дивного кольору і зовсім тобі не пасували. В цей момент я помітив в твоїх очах сльози. Моє серце ніби пробило током. Захотілось просто підійти і обійняти тебе. В них я помітив не тільки сльози, а й смуток, самотність, розчарування. В той самий момент я пообіцяв собі, що зроблю все, щоб твої очі знову блистіли, але не від сліз і смутку, а від радості.
Я почав втілювати свій план в життя. Ти спочатку не піддавалась, опиралась зі всіх сил, але ж я сильніший, моє бажання врятувати тебе було сильнішим. І в якийсь момент ти здалась. Ти стала зовсім іншою: веселою, радісною, ніжною. Ніжність. Так. Вона була в кожному твоєму русі. В твоєму погляді і голосі. Ти була, неначе, кошеня, хотіла ласки і любові. В якийсь момент мені здавалось, що ще трохи і ти почнеш муркотіти.
Твої очі засіяли і колишній, незрозумілий мені, колір змінився на яскравий, зелений. Здавалось ніби весна танцює в твоїх очах зеленим листям. Саме тоді, мені неймовірно сильно захотілось жити, щоб бачити твої очі такі красиві, щоб чути твій щирий сміх, відчувати твою ніжність. І саме в цей час, доля вирішила що все має бути по іншому.
Я завжди повторював тобі: «Мрій і життя твоє буде сповнене сенсу». Не знаю чому, але саме так я думав, але тоді…, саме тоді мені це здавалось єдиноправельним. Я так хотів, щоб всі твої мрії здійснились. Вони ж здійснились? Я знаю, що ти зробила все можливе для цього, адже ти сильна.
Коли я пішов, мені здавалось, що я зможу все забути і зі всім змиритись. Та все було не так. Я неначе задихався. І нестримно боліло там де було моє серце. І навіть біль від хвороби, та фізична біль, яка пронизувала моє тіло, не була такою сильною, як та душевна біль, яку я відчував кожного дня. Згадка про тебе примушувала мене боротись.
Та були такі моменти, коли хотілось втекти. Втекти до тебе. Благати пробачити, що пішов нічого не пояснивши. Здатись, більше не боротись, а просто бути з тобою поруч стільки часу, скільки б мені не залишилось. Та я не міг. І в один з таких днів, коли хотілось дертись на стінку, я пообіцяв собі, що я буду жити, я подолаю цю хворобу…. Заради тебе. Для тебе. Щоб знову побачити тебе. Твої очі. Твою посмішку. Відчути твій запах. Ти пахла квітами. Серед лікарняних запахів, час-від-часу я ловив твій аромат, тоді мені здавалось, що я схожу з розуму. Але це придавало ще більше сил. А твої листи…. Якимсь дивом вони потрапляли до мене. Не знаю кому дякувати. Хоча, ні. Я знаю. І дякую кожного дня.
Я не буду більше нічого писати…, адже те, як я боровся, я розповім тобі сам.
Просто обернись.»
Я бачив, як ти читаєш мій лист, сидячи на ті й же лавочці, в тому ж парку. В якусь мить ти відірвала погляд від папірця і швидко піднялась на ноги. Ти дочитала до кінця. Я бачив, як ти метушливо почала оглядатись довкола шукаючи мене. Я посміхнувся.
І коли ти знайшла мене, наші погляди, наші очі зустрілись. Швидко зірвавшись з місця ти побігла до мене. І схопивши тебе в свої обійми я пообіцяв, що більше не відпущу. І я зроблю все для того, щоб виконати свою обіцянку. Адже моє бажання сильне.
03.08.2012р.
ID:
355417
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.08.2012 19:42:10
© дата внесення змiн: 05.08.2012 19:42:10
автор: sweet_lana
Вкажіть причину вашої скарги
|
Мені сподобалось. Так щиро, тепло і ... життєствердно. Дай Бог... 
