Він іде від мене...
Він зникає.
Весь такий життєрадісний чи занурений у міркування.
І далі все буде зовсім не те..
Він іде..
Забираючи з собою сьогоденнне кохання,
все своє забирає.
Залишає тільки думки -
Запхані у базарні сумки.
Напевне ображається,
ща мало його любила, мало на нього молилася..
це ж треба, - практично не раділа...
важкими емоціями захлиналася, топилася.
Нарікала багато, навіть, це смішно, - на погоду..
Неможливо вибачитись, втратила цю нагоду..
Він іде.....
Ех..було б все далеко по-іншому,коли б знала, що ти останній.
Не втрачаючи ні хвилини, жити!
+ Постійний саморозвиток.Всюди:
тролейбусі, ліфті чи ванній..
Неохочими кроками, ідучи додому,
повернувся б до мене знову..
А сьогодні він іде від мене,
ліміт використано.
Змінюючи себе іншим днем, який вже вмію цінувати.
ніколи не повернеться,
ніколи не повернуся.
Ми мимобіжні - про зустріч даремно когось благати.
І щодня новий шанс, як порожній аркуш, як вперше..
Тільки варто поквапитись, їх черга все менша..., і менша..і менша.....
