Сниться мені дивний сон
що дожинаю я жито своє.
Немає більше в житті перепон,
а життя тепер неземне й не моє.
Тяжко буває душі відійти,
коли за нею численні й тяжкі гріхи.
Піднесеться над тілом усяка душа,
питання лиш в тому чи вернеться вона.
Тяжко підти, якщо тримає кохана,
коли серце горить і любов незрівнянна...
Та в серці пустеля, печеться там лід,
надірваний зараз душевний політ.
Надія в очах, на серці печаль,
та своїх вчинків не повернеш, на жаль.
Таке от життя непросте
і, хоч тіло живе,душа тихо помре.
Не тримає її ніяка рука,
але мрія моя, щоб це була та,
лиш моя, лиш одна...
яку любив,яку люблю,
та іншої такої не знайду.
Та й шукати бажання нема,
душа моя тобі віддана.
Тепер у повітрі витає сама,
без тебе холодна вона і пуста...