Потяг... Повно натовпу і бруду,
Серце в ритм зі стукотом колес
Б'ється барабаном в мої груди,
Мов могутній красень Геркулес...
Труться неспокійною юрбою
Мною ненаписані рядки.
Хвилями шаленого прибою
Мозок мій розбурхують думки.
В світлі ліхтарів, що на зупинках
В ніч турбують заспаних примар,
Сон малює привидів картинки,
Й ними щедро сповнює кошмар.
Вдаль повільно котиться свідомість,
Глибоко занурююсь в світи,
Де панує вічна невагомість,
Зло змінила легкість доброти.
І тому зникає вмить бажання
Знову прокидатися від сну.
Жадібно торкаю, мов востаннє,
Тиші зачаровану струну…
Проникливий вірш...такий рівномірний і спокійний тон класно...ніби й емоційний але ,коли читаєш вголс,хочеться постійно понижувати голос ,читаючи майже пошепки
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00