Солоне щастя бігло по обличчю,
Їжак без неї щастя будував.
І щира посмішка яка її так личила…
Відкрила свій мольберт 4А.
В кохання вічне
Вона вже не вірила,
Бо впевнена, що може краще так.
Ти розфарбуй її життя у інше щось.
Слова у вухах: «Катя, це етап».
Ти забери у мене все що маю я
І віршів більш не хочу я писать.
Бо мрія є, я хочу просто стихнути…
Бо в ньому вся, бо зараз я пуста.
Шукала сенс, знайшла і просто кинула.
Їжак без неї будував свій дім,
Свої емоції, все те, що таке рідне їй.
Дарую іншій. Я дарую їй.
Як хочу загорнутися в обійми ті.
Вже не як жінка, не коханка. Ні!
Як рідна, та що зрозуміє все, щоб не забув,
Що я була твій дім.