Хвилі суму, забарвлені в сірий колір,
Тихо сунуть услід за осіннім димом.
Плаче дощ апатично на гілки голі,
Тільки музика кличе мені: «Ходімо!»
Всі її почуття і пориви щирі,
Можна скинути сум як непотріб-одяг
І поринути в той небокрилий вирій,
Де мелодії прямо до Бога cходять.
Легкі пальці на клавішах роблять диво,
Творять звуки неначебто із нічого,
І ти віриш у щастя, і все можливо,
Коли є для душі і така дорога,
Де забути можливо образи, болі,
Щоби вбачити світло в густім тумані
Та із вдячністю посміхнутись долі,
Так, триває «Елегія». Це - Рахманінов.