Сіренький дощик огорнув Софію,
Ти притулялась щільно до руки,
Стиха косила поглядом в вітрини -
Весь час здавалось: в світі тільки ми.
І куплений квиток на "Новий Фауст",
Десь під горищем скупчені місця,
Я кинув дотеп, разом розсміялись.
"Це - українці!" - іззаду мовило дівча.
Твоя рука тремтіла вперше разом
Із моїм тлумаченням, що тебе колиха,
Вперше я відчув: серце прошив лазер,
Немов би усміхнулась примара - майбуття.
Мені здавалось: ти ковтала ніжність,
Яка хоралом линула у твоїй душі.
Було це так. Та тільки запобіжність:
Ми знали - назавжди в світі ми не є одні.
21.05.1969
