Стоїть кордон, а я вагаюсь,
В думках забутись намагаюсь.
А із вікна руїни видно,
Навколо мене темно й тихо.
Підлогу шашіль з’їв давно,
З часів коли ще жив Махно,
Це так давно було у часі,
Це все історія для нас всіх.
І в цій калюжі є мій дім,
Блакитне небо, білий світ.
Я тут працюю, тут старію,
Забутись тут я просто мрію.
Й далеко бачу за вікном,
Стоїть немов Наполеон.
Вже двісті років там стоїть,
Цей дуб в очах: моїх, твоїх.
А я милуюсь ним щодня,
Бо він також історія.
І у очах моїх сльоза...
Кордон стоїть, а я в думках.
