Я сиділа і слухала тишу. Одна. В темній кімнаті. Пустота. Самотність. І лише голосно стукає серце, ніби хоче вирватися з грудей і втекти з байдужого тіла далеко-далеко… Туди, де сміх, радість і веселкові барви.
Я сиділа і слухала тишу. Байдужа до всього і до всіх. Мене ніхто не скривдив, ніхто не образив. Я не була засмученою. Я не ображалася на людей і на життя. Мене не переповнювали жодні почуття. Мене ніби не було. Лише примарливий образ мого тіла.
Я сиділа і слухала тишу. Жодного звуку, жодного руху. Але ця тиша була такою гучною, що барабанні перетинки у вухах не витримували її тиску. Що зі мною? Депресія? Відчай? Істерика?
Ні. Я просто сиділа і слухала тишу…
