Втомилась я від буднів сірих й нудних,
Куди податись, зникнуть хоч на мить,
Від поглядів і вулиць велелюдних?
Бо серцю боляче усе це пережить.
Погасла іскра, що в очах горіла,
Душа скричалась від щоденних мук,
Колись теплом чужі нещастя гріла,
Тепер сама не проти інших рук.
Втомилась я від зрад і слів брехливих,
Зневірилась, не хочу жити так,
Позбавлюся думок про тебе хтивих,
Можливо це випробування знак?
Але навіщо, ти і я лиш вибрик долі,
До цього кожен жив в своїх світах,
Допоки не дали свободи волі,
Яка життя перетворила в страх.
Втомилась я тебе чекати вічно,
Хоча любов як спомин зберегла,
Усе у нас складалось лаконічно,
Але пробачить так і не змогла.
́
