Люблю тебе, свята моя Мадонна,
Що вся з пісень і гомону віків.
В моєму серці ти мільйонотонна,
Земля моїх батьків і прадідів.
Ненавиджу тебе, Антимаріє,
Так само, як люблю, без зайвих слів,
За безнадію ту, що в серце сіє,
І за молящих хліба жебраків.
І за сирітство при батьках не вмерших,
І ненароджених Чорнобилем дітей,
За слово «мама», що було не першим,
Зневірених в майбутньому людей.
І за емігрантів, що мандрують
В пошуках щасливої землі.
«Власть імущі» біль їх не почують,
Зрозуміють тільки журавлі.
Схиляюсь перед святістю твоєю,
Суворістю курганів і могил.
Давно ти стала сутністю моєю
Я вірю в тебе із останніх сил.
Перед золотоверхістю Софії
Без зайвих слів і крапельки жалю.
Скажу, а я лукавити не вмію,
Ненавиджу тебе я і люблю.
