Запрошую усіх в "Музей душі".
Музей, де відкриваються всі істини прості,
Тут відповідь знайдете і враження нові,
А може щось цікаве відкриєте в собі.
Душа ця, як і всі, шукає свою суть,
Та що із нею стало пора уже збагнуть.
Тож власника душі запрошую у путь,
Не прикидайся, що не чуєш! Ходімо! Нас всі ждуть!
Та ти ж усюди зможеш прикидатися!
А сам собі у душу і не зазирнеш?!
Екскурсія чекає надзвичайна,
Ходімо в перший зал, тут ти усе збагнеш.
Чи впізнаєш цей експонат, мій друже,
Що так байдуже дивиться згори?!
У вас тісні стосунки дуже,
Уважніше в його ти зверхність загляни.
Як величаво він стоїть тут, на трибуні,
Немовби грецький Бог красується вгорі.
Це - егоїзм, що бережеш у собі,
Він перший у цих постатей юрбі.
Ходімо далі! Вже чекає інший експонат!
Що за руда гримаса опустила очі?!
Та все ж підступність бачу я з-під брів,
Вона не спить і їсть тебе щоночі,
Це твоя злоба, друже, ти й її пригрів.
Наступною ми бачимо фігуру
З очима бігаючими так невтомно,
Вона шукає вихід, авантюру
Брехливість приберіг ти безсоромно!
Із темними очима, що палають,
Підступністю нашу увагу привертають.
Поглянь, це ж твоя підлість, любий!
Як часто з нею ти буваєш грубий.
Що ж далі нас чекає у музеї?
О що це?! Яка роскішна панна,
Лежить розважливо, велично і байдуже.
Це твоя лінь, знайомся, любий друже.
Швидше! Швидше! Розступіться всі!
Повітря мало тут! Тебе це душе.
Ах, ні! Це ж ми до заздрості дійшли,
Ось, що тебе насправді муче.
Її ти відчуваєш знов і знов
Вона породжує і жадність й жалюгідніть,
У злих думках тоді не маєш ти відмов
І вже складаєш з нею міцну єдність.
В музеї цьому ще чимало експонатів,
Та деякі чаяться в самоті
Багато добрих й світлих силуетів -ти маєш!
Тож не ховай і не вбивай їх у собі!
