В чорнім мареві снів ти до мене як ангел явився, В тихім вирі думок сотворив забуття океан. В піднебессі світів, за дощами журби загубився. Зазвучали в душі ноти суму й пустих сподівань.
Та куди я лечу? Зупинюся хоча б на хвилину. Гасне промінь життя і в мовчанні звучить тишина… Зі щоки витираю непрошену вперту сльозину вже не вірю у сни, та немає назад вороття.
Листопад золотий так на землю лягає безпечно. Ти явився мені в довговічній холодній пітьмі. Я любила тебе, хоча й знала, що це недоречно. Залишились мені недобиті, сліпі міражі.
