Так непомітно сонце згасло,
В моєму серці, в наших думках.
Родина була, як хліб із маслом,
Тепер в родині лиш смуток й плач.
У цій родині ми працювали,
Хтось двадцять років, хтось все життя...
Від когось юність і щастя вкрали,
Так як від мами мале дитя.
Комусь життя дарувало сонце,
Комусь це сонце, пекло щодня.
І навіть в ніч їх вбивало горем,
Вбивало розум в їх головах.
Для когось все йшло неначе вітер,
Що віє в спеку в тривожну мить.
Ця мить настала, сховатись ніде!
Родина вмерла, для нас, для них.
