Скільки до мене було поетів,
Скільки описано ними сюжетів.
Та про один вони забули,
А чи навмисне його минули.
В шумні часи після війни
В школі всі учні десь восени
Точно, мабуть, не згадаю, де саме,
Налякані діти писали екзамен.
Завдання Тарас якось вирішив добре,
Про принців і лицарів дуже хоробрих,
А ось як побачив тему на твір,
Його охопили думи зневір.
«Та чи можливо, - думав Тарас, -
Щоби ті німці здолали всіх нас?»
І не дарма ця думка набула-
«Якби німці виграли» тема там була.
Довго сидів він і думав він довго,
Поки нарешті не здумав такого,
Чого вже точно не може в нас буть?
І чи таке взагалі десь знайдуть?
«По-перше, - писати він став,-
Уряд на хворих гроші б давать перестав.
По-друге,-знову продовжував він писать,-
Українцям довелося б хабарі всім давать.
Перестали б стелити дороги-
Такі «переваги»фашистської перемоги.
В парламент би вибрали підлих людей
З великим запасом кримінальних ідей.
По всій країні царить безробіття
Бідні по вулицях ходять в лахміттях.
Німецький товар скрізь найбільше цінують,
Своє ж,українське,ніде не купують.
Багато раз читала вчителька цей твір,
Листала вправо-вліво той папір,
І, не вловивши тут ніякої сатири,
З відкритою душею поставила чотири.
Якусь країну так нагадує цей твір,
Де українську мову катує лютий звір.