Стоїш на Акрополі. Тут відчувається велич
Палаців, зруйнованих часом, а все-таки вічних
Могутніх атлантів, що досі тримають Європу.
Якась невгамовна енергія радості суне
І наскрізь стрілою летить через тисячоліття.
Афіни – у страйках, у струсах дефолту і кризи,
А тут наверху наче боги призначили спокій
Цим кам’яним свідкам людської бурхливої долі.
А може, то тіні Перикла, Сократа, Платона
І непереможений дух бунтівний Демосфена
Літають над стінами, тишу їх оберігають
Від часу, а ще - від нахабних всеїдних туристів.
Вони ж, тільки гід відвернеться, хапають камінчик
На пам’ять, бо вірять що в ньому заховано сили.
Не знають, наївні, що ближче до півночі вгору
Підійметься хлопець з візком камінців для крадіжок…