Чаклунський блиск смарагдових очей,
Зірки вплітає у шовкові коси,
І звабу тіла повелительки ночей
Вкривають сяйвом діаманти-роси.
П'яніли хлопці від чаклунки чар,
Поринувши у погляду бездонність,
Та незвичайний відьомський цей дар
Прирік красуню на гірку самотність
*******
Була одна... На цілий білий світ,
як гадина сичало з-під грудини:
"Ти молода... Тобі лиш триста літ...
А де ж твоя, відьмачко, половина?"
І душ пропащих, зібраний букет,
уже не тішив... Лиш у цю хвилину
Їй захотілось на парад планет
уперше взяти свою половину...
*******
У ніч казкову відьма молода
Біленьке тіло умочила в воду.
У сяйві місячнім угледівши здаля
В її рибалка закохався вроду
*******
Вона взяла його у свій танок:
ковтати-пити прохолодний вітер,
летіти разом - ген аж до зірок,
щоб ніжно цілувати зорі-квіти
*******
Вона кохала вперше. Як весна,
Ніжністю пестила його м'яке волосся.
Розквітла ружою любов її земна,
Та дар зникав - бо так вже повелося
*******
Бо так було і буде на землі...
Любовні чари... Як розворожити?
В коханні розчинились, як в імлі,
рибалка - Майстер, відьма - Маргарита...
