Дурепа. Змарнувала на тебе не одне я бажання.
Але знаєш, коханий... забирайся під три чорти!!!
Ти був, так здавалось, найбільшим моїм коханням.
Я була одержима: лиш ти, завше ти, тільки ти..
Йди геть! Забирайся! То честі занадто багато.
Я не в фільмі, щоб потім кидатись під сотні кінських копит.
То абсурд був – йти до тебе, неначе іти на свято.
Я завжди за тобою, тобі ж це так зручно, ти й звик.
Все цілком зрозуміло, і тебе аж ніяк не варта,
Бо не твій ідеал, і не гідна такого, як ти.
З мене досить! Стільки часу свого.. Все на марно..
Я стомилась. Забирайся під три чорти!
Гаразд, я не буду розігрувать драми.
Драмі місце в театрі, а в нас лиш – цирко́ві вистави.
Не близька до твого ідеалу я «справжньої дами»:
Я ж «до самої печінки» тебе так дістала.
На додаток – жахлива, і так часто тобі допікаю,
А ти весь час просиш: «давай тільки без того!»..
То неварто до мене спішити: завше на тебе чекаю,
Я ж ніколи на тебе не дивлюся строго.
Я тебе не вартую. І це ж зовсім не просто,
Ти ж і права не маєш, погану мене, простити.
Спокійно, сонце, думаєш це я серйозно?
Та в пекло, до дідька тобі котитись!