Було у мене все, не спорю...Було, що я хотіла мать,
Та хтось мені підсунув долю, яка все мусила забрать.
Та я цього не розумію, чому вбивається душа,
Чому від сліз сердечко мліє, а почуття кудись спішать?
Чому мені це пережити ніякий спогад не дає,
Чому так важко розлюбити і залишити все, як є?
Чому? - запитую у долі, та доля, як завжди, мовчить. -
Чому не маю сили волі забути все і дальше жить?
О, доле, чим я завинила, за що зі мною ти така?
Ну, дай мені хоч трішки сили! Чому ж до мене ти гірка?
Чому про мене забуваєш у нелегкий такий момент?
Приходиш враз і розбиваєш. Усе, що було, б'єш ущент!
Хіба тобі щось заважало, хіба на руку тобі це?
Хіба було чогось замало, що ти показуєш лице?
Хіба таке твоє заняття - розбити ніжні почуття,
Накласти знов якесь прокляття на все моє сумне життя?
Хіба так весело дивитись, як плаче серце і душа,
Як сльози гірко будуть литись, цього читаючи вірша?
//27.10.05//