|
Герда, Кай.
I
Прихована реальність сновидінь
Диктує віщі сни, на те й безсоння.
Розмножує якісь думки сторонні
Вострах не доповзти до потеплінь.
А ти себе караєш що не день.
Врізатиметься ніч - опустиш плечі,
Гостріші за ароматичне лечо,
Що п`єш, як воду й хочеться іще.
Зима перевдягається і мчить,
Проїде полем, селами, містами,
Усе покриє снігом, зимно стане,
А серце, мов кришталь, задзеленчить.
Багаттю слід покинути камін.
Трояндам ледь живим – перетерпіти.
Сюди обов’язково прийдуть діти
І врешті-решт відмінять карантин.
Долоні покривається вогнем,
Іскрини мають інше устремління,
Їм не будь-що: пожежі, ворожіння,
Їм навіть не побути ліхтарем.
Вони летять сягати перемоги,
Знести кайдани і продерти лід,
Де вперше зацвіте коренеплід,
Зелені позростаються дороги.
II
Хлопчисько, відчуваєш терпкий смак?
Всі такі різні, свіжі й соковиті.
Вони не квіти, що, бува, закриті,
В них кожен шип – не голка, не їжак.
З твоїх кишень впаде рожеве скло,
Озвучене тремтливою горою,
Не свячене прозорою водою,
Розрізане на шмаття під шаблон.
Його збери в один суцільний пазл.
Торкнись грудьми вологої підлоги,
Пришиті до снігів, холодні ноги,
Не чують твій жоднісінький наказ.
За погляд винуватця ладен ти
Побити всі кайдани життєдайні.
Але у відображенні дзеркальнім
Пояснення одне... До сміхоти…
Твою картину покриває сніг,
Холодний подих – і тривка робота...
Міцніша за довіру і турботу,
Надійніша за Гердин оберіг.
До смерті та залякана душа
З народження швидка і прудконога,
Захищена плечем твоїм до того,
Коли зотримав ти художній дар.
Там ще одна сніжинка ожила
І всі її супутники – примари,
Не боячись побитись, як склотара,
Насправді мають безліч переваг.
Холодний хлопчик мислить тільки так:
Звести до купи, наче віршороба.
Та якщо раптом спиниться жадоба –
Ніхто тебе не змінить з посіпак.
Рум’яне диво в залі. Це вона...
Огорнута тривогою у серці,
Бодай допомогти маріонетці.
Загвинчена в чиєсь тонке тряп`я.
Що мовиш ти, коли почуєш біль?
Те, що її троянди на балконах
Померли на замерзлім підвіконні?
А місто про вас пише водевіль?..
III
_________________________
- Я повертатиму вправо.
Більше мене не гукай.
Правда, мотив цей цікавий?
Герда і Кай.
Попри сніги й небезпеку
В несамовитих очах,
Шлях свій почала далекий
Вся в ланцюгах.
Серце крихке, що ледь діє.
Хочеш віддати снігам.
Знаючи: це не подіє.
Він-бо осмислить це сам.
__________________________________
Не перевтілити жодне втручання,
Стрітись. Почати з нуля.
В цім полягатиме твоє завдання:
Впасти в безодню задля…
Знаєш, без серця не болісно знати,
Що твої ноги гудуть,
Впала десь в полі й не можеш ти встати,
Ждеш молитов чиїх-будь.
___________________________________
… це твоє серце розтало,
Голос став тихшим, низьким.
Далі ти хтиво цькувала
Ці хаотичні казки
- Я повертатиму вліво,
З власних ініціатив.
Ти промалюєш сумлінно
Інший лукавий мотив…
23/12/12 – 4/13/13
ID:
406211
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 04.03.2013 23:16:22
© дата внесення змiн: 18.06.2013 14:57:53
автор: Митрик Безкровний
Вкажіть причину вашої скарги
|
я обов*язково почитаю) 
