У всьому є своя краса,
У вирі дум, що розпинають,
В передчутті, що йде гроза,
І ти від болю знемагаєш...
Є море радості з очей,
Що німо стверджують визнання.
В безсонні тисячі ночей,
Своя краса, своє зітхання.
З надією у ясну синь,
Обнявшись з спогадом-журою,
Переплелися із сивин,
Роки їз думкою святою.
Про вічність і небесний дар,
Про сонце і дитячий усміх,
Струни не гаснучий орган,
І втомлену від часу пісню.
Бо щедрість лЮдської душі,
Що не зносила бутафорій,
Знайшла відбиток у красі
Чеснот і перепЕтій долі.
У всьому є своя краса,
У вирі дум, що знають втому,
Та вірять в радість і любов,
І те, що зветься "невідоме"...